Меланоз кишківника: чи дійсно він пов’язаний з проносними засобами

Меланоз товстої кишки є доброякісною необоротною пігментацією слизової оболонки товстої кишки, зумовленою ліпофусцинозом. Пацієнт навіть може не знати про такий стан, адже тривалий час він протікає без будь-яких симптомів. Через деякий час меланоз проявляється у вигляді посилення закрепів, здуття живота, диспепсії, спастичних абдомінальних болів. Діагностика захворювання проводиться за допомогою колоноскопії, також лікар може призначити гістологічний аналіз біоптату товстої кишки і оглядову рентгенографію черевної порожнини. Які причини меланозу і як з цим боротися, розглянемо далі.

Зміст:

1. Причини виникнення меланозу
2. Механізм розвитку патології
3. Симптоми та діагностика захворювання
4. Зв’язок меланозу з проносними препаратами
5. Профілактика меланозу
6. Чи небезпечний меланоз?
7. Висновки

Меланоз є доброякісним захворюванням, яке характеризується надмірним накопиченням у стінках кишківника пігменту під назвою ліпофусцин. Саме через цю речовину внутрішня поверхня товстої кишки набуває темного відтінку (від коричневого до чорного). Вперше це захворювання описав французький лікар Ж. Крювельє. На підставі своїх спостережень він дійшов висновку, що воно найчастіше виникає у жінок похилого віку. Недуга розвивається на тлі хронічних закрепів за умови тривалого прийому проносних препаратів рослинного походження, що містять антраглікозиди.

Меланоз протікає без яскраво виражених симптомів, діагностувати хворобу можна за допомогою профілактичного дослідження кишківника. Такий стан виражається у вогнищевому забарвленні стінок товстої кишки в темний колір. Хвороби підшлункової залози, печінки, онкологія ШКТ можуть посилити вираженість хвороби. Правильно поставлений діагноз, відмова від проносних засобів і ефективне лікування можуть призвести до повного зникнення патології.

Причини виникнення меланозу

Причини розвитку захворювання безпосередньо пов’язані з порушенням пігментного обміну, а також з накопиченням у слизовій оболонці товстої кишки ліпофусцину. Грунтуючись на численних дослідженнях, фахівці виділяють низку факторів, які сприяють виникненню гіперпігментації. До основних причин можна віднести:

• тривалий і безконтрольний прийом проносних препаратів. Найчастіше патологія пов’язана з надмірним вживанням проносних засобів з антраглікозидами. Імовірно, засоби даної групи з часом починають пошкоджувати епітеліоцити, внаслідок чого в зруйнованих клітинах починають накопичуватися гранули ліпофусцину;
• хронічні закрепи. Уповільнення руху калових мас по кишківнику може супроводжуватися дисбіотичними процесами, ущільненням вмісту товстої кишки, накопиченням токсичних метаболітів. Такий стан викликає запально-деструктивні зміни слизової оболонки кишківника з посиленням фагоцитозу;
• захворювання підшлункової залози та печінки. Імовірність розвитку меланозу у пацієнтів із захворюваннями печінки та підшлункової залози набагато вища. Недостатнє перетравлення жирів може сприяти порушенню процесів пристінкового травлення, що призведе до зміни хімічного складу хімусу. На цьому тлі зростає ризик дисбіозу, пригнічення моторики кишківника і пошкодження епітеліоцитів.

Також до причин розвитку меланозу відносять злоякісні новоутворення в товстій кишці. Розвиток хвороби при раку товстої кишки обумовлюється довгою затримкою калових мас над пухлиною, в результаті чого відбувається накопичення токсинів і продуктів розпаду клітинних елементів.

Механізм розвитку патології

Механізм розвитку патології уточнюється досі. На підставі всіх досліджень фахівці прийшли до найбільш обґрунтованого підходу, який говорить про те, що пігмент утворюється фагоцитованими компонентами мітохондрій та інших клітинних органел загиблих епітеліоцитів. Гранули ліпофусцину накопичуються в стінках товстої кишки. Механізм розвитку хвороби має ланцюжок:

• тривале використання проносних препаратів;
• пошкодження клітин. На цьому етапі речовини викликають дистрофію і загибель епітеліальних клітин кишківника;
• етап фагоцитозу. Імунні клітини поглинають залишки зруйнованих клітин і їхніх органел;
• накопичення пігменту в тканинах. У макрофагах накопичуються пігменти ліпофусцину, що викликає потемніння слизової.

За клінічними проявами хвороба має два етапи: латентний (безсимптомний) і клінічно виражену стадію. На першому етапі відбувається накопичення пігменту, що надає темного кольору стінкам товстої кишки, симптомів на цій стадії немає. Коли захворювання переходить у клінічно виражену стадію, у пацієнта прогресують закрепи, з’являються спазми в животі, розвивається метеоризм. Хвороба поділяється на 3 групи за ступенем пігментації: легка, помірна і важка.

Симптоми та діагностика захворювання

Тривалий час меланоз товстої кишки протікає латентно. Найчастіше пігментація ліпофусцину виявляється випадково, під час ендоскопічного дослідження в пошуку інших патологій. Коли пігменту накопичується небагато в слизовій, на роботу кишківника це ніяк не впливає. У міру прогресування недуги посилюється обстипаційний синдром. Пацієнти скаржаться на регулярні тривалі закрепи. Випорожнення кишківника відбувається досить рідко, приблизно раз на тиждень. Затримка випорожнення провокує розвиток спазмів, здуття, больових відчуттів у лівій частині живота. Під час пальпації пацієнт відчуває біль у низхідному відділі товстого кишківника.

У разі, якщо захворювання має дифузну форму, пігментація може проявлятися на видимих ділянках слизової та шкірних покривах. Важка форма меланозу супроводжується диспепсичними розладами, які можуть супроводжуватися нудотою, блювотою, зниженням апетиту. Також хвороба може супроводжуватися затримкою випорожнень, газів, блювотою, некрозом стінки кишки, перитонітом, колітом, ентероколітом і навіть каловою інтоксикацією.

Діагностика хвороби включає консультацію у фахівця, первинний огляд для аналізу клінічної картини. Лікар збирає анамнез, проводить ректальний огляд і призначає додаткові обстеження у вигляді:

• колоноскопії;
• оглядової рентгенографії;
• іригоскопії з контрастом;
• ендоскопічної біопсії;
• цитологічного дослідження біоматеріалів;
• загального та біохімічного аналізу крові;
• копрограми;
• бакпосіву калових мас.

Ці діагностичні заходи дозволяють відрізнити хворобу від синдрому подразненого кишківника, стеатореї, геморагічного коліту та колоректального раку.

Зв’язок меланозу з проносними препаратами

Більшість людей, які страждають від закрепів, часто вирішує цю проблему за допомогою проносних засобів. Однак такий підхід і самолікування можуть призвести до ризику розвитку меланозу товстої кишки. Такий стан довго не має жодних симптомів, але коли його фаза досягає піку, пацієнти можуть скаржитися на біль, метеоризм, диспепсію. Людина звикає до проносних засобів, але, крім розвитку меланозу, у неї з’являється синдром подразненого кишківника.

Меланоз є патологічним станом, який розвивається внаслідок тривалого прийому проносних препаратів рослинного походження. На тлі цього відбувається пошкодження і загибель ентероцитів товстої кишки, після чого в клітинах накопичується пігмент темного кольору. Фахівцями доведено, що проносні засоби на основі ревеню, крушини, сени мають мутагенний та канцерогенний ефект.

Припинення прийому проносних препаратів може призвести до повного зникнення меланозу, проте важкі випадки патології можуть супроводжуватися неприємними наслідками. Частим супутником меланозу є колоректальний рак, тому при виявленні пігментації лікарі виключають онкологію. При тривалому використанні проносних засобів кишка позбавляється свого рельєфу, вона розширюється, розтягується і втрачає скорочувальну здатність, а проносні засоби перестають ефективно справлятися із закрепами. Саме тому прийом проносних препаратів викликає ризик розвитку хвороби. У разі виникнення закрепів не слід займатися самолікуванням і приймати проносні засоби, адже важливо, щоб кишківник самостійно справлявся зі своїми функціями. Саме тому за появи такої делікатної проблеми варто звернутися до лікаря, дотримуватися призначених термінів лікування та дозування препаратів, скоригувати харчування й підтримувати належний рівень фізичної активності.

Профілактика меланозу

Профілактика меланозу включає низку рекомендацій, які полягають, у першу чергу, у відмові від проносних засобів на основі антраглікозидів та лікуванні основної патології. У таблиці представлені поради фахівців, які допоможуть запобігти розвитку захворювання.

Якщо меланоз викликаний іншими захворюваннями або запальними процесами, то варто підібрати правильне лікування першопричини. Також варто відмовитися від шкідливих звичок, куріння, алкоголю і підтримувати здорову вагу.

Чи небезпечний меланоз?

Сам меланоз є доброякісним станом, але при виражених проявах хвороби і відсутності належного лікування можливе формування обструктивної непрохідності товстої кишки з певною симптоматикою у вигляді відсутності дефекації, багаторазового блювання, затримки газів. Такий стан вимагає надання невідкладної допомоги, адже це може призвести до некрозу кишківника і навіть розвитку перитоніту. При тривалому перебігу хвороби може виникнути калова інтоксикація, яка протікає з погіршенням загального стану.

Хронічні закрепи можуть супроводжуватися змінами мікрофлори товстої кишки, що призводить до розмноження патогенних мікроорганізмів і розвитку коліту, ентероколіту, кишкової непрохідності, калової інтоксикації і навіть ризику розвитку раку. Ускладнення супроводжуються болем, діареєю, підвищенням температури тіла і загальним нездужанням. Сама патологія є доброякісним станом, але її небезпека полягає в ускладненнях і потенційному зв’язку з іншими хворобами. Саме тому захворювання вимагає спостереження фахівця і призначення правильного лікування.

Висновки

Меланоз товстої кишки – це патологічний стан, що характеризується відкладенням на слизовій оболонці кишківника особливого пігменту ліпофусцину, який забарвлює стінки кишки в темний колір. Ліпофусцин є групою пігментів, які утворюються із залишків ліпідів і білків, що накопичуються в клітинах, які не діляться. Іноді цей пігмент називають «пігментом старіння».

Найчастіше причиною цього стану є тривалий прийом проносних засобів рослинного походження. Довгий час хвороба не дає про себе знати, а проявляється вже на піку свого розвитку, викликаючи здуття, закрепи, біль у нижній лівій частині живота. Сама хвороба не є небезпечною, але якщо нічого не робити, можуть розвинутися ускладнення аж до раку. Саме тому не варто займатися самолікуванням, приймати різні проносні засоби без призначення лікаря і не дотримуватися термінів використання засобів. Ідеальний варіант – це своєчасне медичне обстеження, контроль свого організму і зміна способу життя.